Що означає бути щасливим?

Щастя... Це глибоке й неосяжне слово...
Ніхто не може точно сказати, що таке щастя, адже це поняття кожна людина розуміє по-своєму, і тому з цього приводу кожне може висловити свою думку.
З одного боку, щастя - це глобальне, всеосяжне поняття. На мою думку, людина щаслива, коли щасливі та здорові її близькі, друзі. Та для декого щастя - це мати вірних друзів, які підтримають і допоможуть у важку хвилину. Для інших щастя - це самовираження, успішність. Але всі ці поняття абстрактні, кожен має своє уявлення про них.
З іншого боку, щастя можна знайти навіть у найтяжчі часи. Героїня роману Елеонор Портер "Поліанна" навчила мене цікавої гри. Суть полягає у тому, щоб у всьому поганому, що сталося, шукати позитиве. Адже це справді не так уже й важко. Наприклад, якщо щось не вийшло, це не привід засмучуватися, бо все одно людина отримує новий досвід, загартовує свій характер.
Можливо, щастя - це коли на світлофорі засвітився зелений, вчасно приїхав автобус, але в той же час етикетка на комірі трішки лоскоче, а взуття не дуже зручне. Щастя - це співвідношення маленьких приємностей та неприємностей, що супроводжують нас щодня. Чому неприємностей? Бо якби їх не було, чи змогли б ми побачити приємні моменти?
Отже, якщо дуже захотіти, то для щастя потрібно зовсім небагато. Варто тільки повірити й побачити.

Характеристика героїв твору  «Ната́лка Полта́вка»

 

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є уособленням народного жіночого ідеалу. Наталка ніжна й вірна в коханні, з повагою ставиться до старших, поважає свою матір. У скрутну хвилину дівчина навіть погоджується на самопожертву заради блага матері. Про неї говорять: «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього. І вона спроможна домогтися свого, адже без коханого, Петра, не мислить подружнього щастя. Відсутні в дівчини й такі риси, як корисливість, неправдивість, зрадливість.
Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву. Адже мати й дочка розуміють щастя по-різному. Горпина вважає, що щасливим може бути тільки матеріально забезпечене існування, тому й змушує дочку вийти то за дяка, то за підканцеляриста, а врешті за возного. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.
Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері. Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.
Крім позитивних образів, у п’єсі є й сатиричні, кумедні. Возний Тетерваковський, наприклад, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник. Спочатку цей комічний чоловік, наслідуючи старовинні романси, співає, що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак». І в таких піснях він показує себе як людина недолуга, скупа на почуття. Крім того, рівень освіти в нього не досить високий, і він намагається виглядати розумнішим, вживаючи в мовленні різні довгі й перекручені слова: «Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись? » Усі його інтереси дрібні й низькі: судові справи, визискування, начальство, позови тощо. Микола дає йому влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить». Розмова возного з Петром про театр яскраво розкриває його невігластво, неосвіченість, яку він так старанно приховував.
Подібним чином зображується й виборний Макогоненко: «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже». Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.

Історія написання «Енеїди» І. Котляревського.

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок; уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).