Technologies in our life

People can hardly imagine their lives without modern technologies nowadays. It is almost impossible to go out without a mobile phone or an MP3 player, for example. These devices have become an important part of our life. Moreover, almost every day either a new technology is being invented or an old one is being improved. 

To stay up-to-date people keep buying new items. Soon our houses and work places will look like electronic stores. Technology is all around us. First of all, we need it for work. All modern offices are equipped with computers, scanners, printers, and other useful machines. One of the most important devices today is the wi-fi modem as it provides Internet. Secondly, technologies surround us at home, in cars and everywhere. It includes TVs, radios, refrigerators, vacuum-cleaners, washing machines, CD-players, e-books, cameras and else. 
Perhaps, the most important thing about technological progress is that it allows us to do many things which would be impossible without it. For example, we can communicate with friends from other countries with the help of computers. We can even see them and have a live conversation. There are many people who are against new technologies. In my opinion, technological progress has made our lives more interesting and bright. Thanks to computers and Internet I find more educational resources. Such electronic items as vacuum-cleaner, washing machine, microwave, dish washer, blender and some others have made my mum’s life easier. So I’m sure that new technologies are for good. 
In conclusion, I’d like to say, that technological progress continues and it moves rather fast. Thus, I think that soon we will live in ‘smart’ houses with robots doing all housework instead of us.

Mother (з описом зовнішності)

Do you have someone who is great, spends time with you, cares for you, and is an important person? Well, I do, and she has dark hair, brown eyes, and a caring touch. That’s my mom.
My mother is without doubt the most important person in my life and the most complete individual I know. The problem is, I cannot really express how I feel about her in just words. My mother is not my whole life, but she is a really big part of it. My whole world does not only revolve around her, but she is the most influential person who inspires me. My mother is not just another woman. She is extraordinary.
First of all, let me introduce herself. My mother’s name is Svitlana, she is very beautiful and has the kindest eyes that I have ever seen.
I have known her for sixteen years, five months and six days. I know her very well, and I had learned to love her since the day we first met.
She has taught me all I need to know to live life as a sixteen-year old teenage girl. She taught me how to feel. Well, she did not only do that. She showed me how to handle these feelings of anger, fear, guilt, joy, sadness, excitement, hate and anxiety. She also showed me how to give and take. I learned from her that giving is a lot harder than taking, but the former is much more satisfying when it is done. She told me that giving makes one happy.
My mother is a plump and graceful woman with a charming smile. She is in her early-fourties. She is not very tall with shoulder -length straight dark hair. My mum is not skinny, she has small nose and small brown eyes. 
I love her for her kindness and warm character. She is the first and the most important woman in my life

Покутська трійця

У Коломийській гімназії, де вчитися майбутній члени "покутської трійці", селянських дітей вважали за нижчих, садили їх за останні парти ("ослячі лави"), знущалися учителі. Особливо важко було малому Стефанику - його постійно "травили" паничі й учителі-німці. Єдиним другом Василя була сліпа жебрачка Павлина, яку господиня хати, де жив Стефаник, пускала переночувати.
А в 4-му класі гімназії Василь познайомився з гострим на язик, в'їдливим і дотепним Лесем Мартовичем, і вони заснували таємний учнівський гурток. Члени гуртка разом готувалися до навчання, збирали книги, а неділями ходили по селах і виступали в читальнях. Врешті, обох майбутніх письменників вигнали з гімназії й вони закінчували навчання в Дрогобичі.
Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.
Першу новелу Мартович написав у 18 років, а вже у 19 з намови М.Павлика видав свого "Нечительника". Гроші на друк випросив у матері Василь Стефаник. Хлопці розпродували книжку, а на отримані гроші жили і вчилися. Так почався письменницький шлях Леся Мартовича, цей же досвід пізніше допоміг увійти до літератури і Стефанику.
Стефаник писав небагато, але сам процес був у нього складний. Писав у меланхолійному настрої чи в час важкої нудьги. Коли дозрівав задум, купував у крамниці 500 аркушів найкращого паперу - весь він ішов на одну новелу. Писав величезними літерами. писане не правив, а відкидав і починав заново. Закінчену новелу залишав на столі і за якийсь час повертався до неї.
Багато героїв оповідань Стефаника взято з життя. Іван Дідух справді виїхав до Канади і листувався зі Стефаником, жили Федір і Курочка з "Палія". Бесараби з однойменного оповідання - родичі Стефаника. Справжні події описано у "Злодії", але закінчення було інше - жінка таки врятувала злодія, а потім лежала хвора два місяці - так їй дісталося від чоловіка. Лікував її сам Стефаник.
Марко Черемшина для творчості потребував особливих умов. У його кабінеті вічно був "творчий нелад", але кімната була заповнена зеленню. Перед тим, як сідати до письма, він провітрював кабінет, а потім обкурював його сосновою смолою. Це нагадувало письменнику запах карпатського повітря.
Мартович, який працював адвокатом, до кінця свого життя не міг позбутись сумнівів, чи має його "Забобоні" літературну вартість. Після критичних зауважень приятелів він ладен був починати все заново. А раз трохи роздратовано, трохи іронічно вигукнув!
- Ви ввертайтесь з усіма претензіями до Стефаника. Це він у всьому винен: він проголосив мене генієм, а для геніїв "закони не писані". Пишу, як умію. Кому не до вподоби, хай читав мої контракти - там нема ніяких помилок, там усе як слід
 Їх літературна діяльність була ідейно співзвучна з діяльністю Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Степана Васильченка – письменників, що їх творчість живилася насамперед революційно-демократичними ідеями Тараса Шевченка. Творили письменники у надто важких умовах. Літературна творчість стала справжнім подвигом для передчасно зломленого безпросвітними злиднями талановитого сатирика Леся Мартовича. В селі Русові біля Снятина пров’ю власного серця писав свої новели Василь Стефаник. Іван Семанюк – Марко Черемшина половину свого творчого життя також провів по закутках Гуцульщини. Тільки сильні і самобутні таланти здібні були прорвати товсту кору косності, затхлості, що панувала в усіх сферах життя галицької провінції, і вийти на шлях творення демократичної літератури. 
   Внаслідок діяльності письменників – демократів українська проза кінця ХІХ – початку ХХ ст. піднеслась на новий, вищий, щабель. Захоплюючись цим, Іван Франко з гордістю говорив, що мати такі таланти не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література”. 
   Великий Каменяр відзначав, що в галицькій новелістиці тих часів плідно працювала “різнобарвна китиця індивідуальностей – Стефаник, Мартович, Черемшина...”. “... Яке широке поле, яка різнорідність, яка свіжість, що віє майже з кожної з цих фізіономій! – захоплено говорив Іван Франко. Література в її цілості чимраз більше починає ставити не подібною до школи, де все підігнано під одні правила, а чимраз більше подібна до життя, де ніщо не повторюється, де нема правил без виємків, нема простих ліній і геометричних  фігур, де панує безконечна різнорідність явищ і течій”. 
   “Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, - говорив про них Іван Франко, - взялися малювати те життя, яке найліпше знали, - сільське життя”. 
   Творчість “покутської трійці” в своїй основі має багато спільного, але водночас кожен з письменників творча індивідуальність займає своє місце в літературі. 

Ukraine (підготовка до ДПА)

Ukraine is a beautiful country in the centre of Europe. It was it's own territory, national emblem and anthem. Its area is 603,700 square kilometres. The Ukrainian Carpathians and the Crimean Mountains are the most famous Ukrainian mountains. The major rivers are the Dnipro, the Dnister, the Bug. Swityaz is the largest lake in Ukraine.  Ukrainian people are famous for their hospitality and kindness. We have some economic problems, but now we are trying to deal with them. Our country has very rich culture and long history.
Now Ukraine is building it's new management. The geographical position of the country is good for economic relationship with many European states.  Ukrainians believe that Ukraine will become prosperous and successful in the nearest future and do everything for this.

Трагічна доля українського селянства (за творами В. Стефаника)

Трагічна доля українського селянства... Скільки митців зобразили її у своїх творах, намагаючись хоч щось змінити. Та, мабуть, найсильніше, найбільш вражаюче картину життя простих українців передав у своїх новелах Василь Стефаник.
Чи знайдеться хоча б одна людина, яка без сліз читала б його "Новину", "Катрусю", "Камінний хрест"? "Співець людського горя", як називав його Марко Черемшина, писав, здавалося, душею, серцем, народним болем і стражданням. У письменника немає новел, які б мали щасливий кінець. Можливо, це тому, що він говорив правду?..
У "Новині" Гриць Летючий утопив свою доньку. На тому, що не любив дітей, а тому, що йому важко було дивитися їм у вічі, адже вони були голодні і такі нещасні... Як передати горе іншого батька ("Сини"), сини якого загинули на війні? Він же залишився на світі зовсім один. А які почуття переживає помираюча матір, що залишає маленьких дітей самих ("Кленовий листок")? Що відчуває в новелі "Камінний хрест" Іван Дідух, який здоров'я і півжиття віддав праці на землі і змушений був разом із сім'єю емігрувати до Канади? Ця новела - глибока трагедія українського селянина, змушено розвивати віковічні зв'язки із рідном землею! Але ще страшніше стає тоді, коли я дізнаюся що багато новел написані за фактами які мали місце в житті.
Кожного разу, читаючи який-небудь твір Василя Стефаника, я питаю себе: "Для чого головний герой це зробив? Що його до цього довело?". І кожного разу знаходжу відповідь у тих-таки новелах. Це доводить їх глибоку психологічність і моральність. Як влучно висловився Максим Горький, коли сказав: " Як коротко, сильно і страшно пише ця людина". Справді,  тут уже нічого й додати...
У новелах Василя Стефаника немає краси, адже кожне його творіння викликане слізьми, горем і розпачем. З поодиноких новел складається ціла картина життя українського селянства на зламі століть. Але, попри все, ці твори - це картина безмежної любові письменника до людей.

Що означає бути щасливим?

Щастя... Це глибоке й неосяжне слово...
Ніхто не може точно сказати, що таке щастя, адже це поняття кожна людина розуміє по-своєму, і тому з цього приводу кожне може висловити свою думку.
З одного боку, щастя - це глобальне, всеосяжне поняття. На мою думку, людина щаслива, коли щасливі та здорові її близькі, друзі. Та для декого щастя - це мати вірних друзів, які підтримають і допоможуть у важку хвилину. Для інших щастя - це самовираження, успішність. Але всі ці поняття абстрактні, кожен має своє уявлення про них.
З іншого боку, щастя можна знайти навіть у найтяжчі часи. Героїня роману Елеонор Портер "Поліанна" навчила мене цікавої гри. Суть полягає у тому, щоб у всьому поганому, що сталося, шукати позитиве. Адже це справді не так уже й важко. Наприклад, якщо щось не вийшло, це не привід засмучуватися, бо все одно людина отримує новий досвід, загартовує свій характер.
Можливо, щастя - це коли на світлофорі засвітився зелений, вчасно приїхав автобус, але в той же час етикетка на комірі трішки лоскоче, а взуття не дуже зручне. Щастя - це співвідношення маленьких приємностей та неприємностей, що супроводжують нас щодня. Чому неприємностей? Бо якби їх не було, чи змогли б ми побачити приємні моменти?
Отже, якщо дуже захотіти, то для щастя потрібно зовсім небагато. Варто тільки повірити й побачити.

Характеристика героїв твору  «Ната́лка Полта́вка»

 

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є уособленням народного жіночого ідеалу. Наталка ніжна й вірна в коханні, з повагою ставиться до старших, поважає свою матір. У скрутну хвилину дівчина навіть погоджується на самопожертву заради блага матері. Про неї говорять: «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього. І вона спроможна домогтися свого, адже без коханого, Петра, не мислить подружнього щастя. Відсутні в дівчини й такі риси, як корисливість, неправдивість, зрадливість.
Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву. Адже мати й дочка розуміють щастя по-різному. Горпина вважає, що щасливим може бути тільки матеріально забезпечене існування, тому й змушує дочку вийти то за дяка, то за підканцеляриста, а врешті за возного. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.
Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері. Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.
Крім позитивних образів, у п’єсі є й сатиричні, кумедні. Возний Тетерваковський, наприклад, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник. Спочатку цей комічний чоловік, наслідуючи старовинні романси, співає, що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак». І в таких піснях він показує себе як людина недолуга, скупа на почуття. Крім того, рівень освіти в нього не досить високий, і він намагається виглядати розумнішим, вживаючи в мовленні різні довгі й перекручені слова: «Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись? » Усі його інтереси дрібні й низькі: судові справи, визискування, начальство, позови тощо. Микола дає йому влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить». Розмова возного з Петром про театр яскраво розкриває його невігластво, неосвіченість, яку він так старанно приховував.
Подібним чином зображується й виборний Макогоненко: «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже». Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.