А в 4-му класі гімназії Василь познайомився з гострим на язик, в'їдливим і дотепним Лесем Мартовичем, і вони заснували таємний учнівський гурток. Члени гуртка разом готувалися до навчання, збирали книги, а неділями ходили по селах і виступали в читальнях. Врешті, обох майбутніх письменників вигнали з гімназії й вони закінчували навчання в Дрогобичі.
Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.
Першу новелу Мартович написав у 18 років, а вже у 19 з намови М.Павлика видав свого "Нечительника". Гроші на друк випросив у матері Василь Стефаник. Хлопці розпродували книжку, а на отримані гроші жили і вчилися. Так почався письменницький шлях Леся Мартовича, цей же досвід пізніше допоміг увійти до літератури і Стефанику.
Стефаник писав небагато, але сам процес був у нього складний. Писав у меланхолійному настрої чи в час важкої нудьги. Коли дозрівав задум, купував у крамниці 500 аркушів найкращого паперу - весь він ішов на одну новелу. Писав величезними літерами. писане не правив, а відкидав і починав заново. Закінчену новелу залишав на столі і за якийсь час повертався до неї.
Багато героїв оповідань Стефаника взято з життя. Іван Дідух справді виїхав до Канади і листувався зі Стефаником, жили Федір і Курочка з "Палія". Бесараби з однойменного оповідання - родичі Стефаника. Справжні події описано у "Злодії", але закінчення було інше - жінка таки врятувала злодія, а потім лежала хвора два місяці - так їй дісталося від чоловіка. Лікував її сам Стефаник.
Марко Черемшина для творчості потребував особливих умов. У його кабінеті вічно був "творчий нелад", але кімната була заповнена зеленню. Перед тим, як сідати до письма, він провітрював кабінет, а потім обкурював його сосновою смолою. Це нагадувало письменнику запах карпатського повітря.
Мартович, який працював адвокатом, до кінця свого життя не міг позбутись сумнівів, чи має його "Забобоні" літературну вартість. Після критичних зауважень приятелів він ладен був починати все заново. А раз трохи роздратовано, трохи іронічно вигукнув!
- Ви ввертайтесь з усіма претензіями до Стефаника. Це він у всьому винен: він проголосив мене генієм, а для геніїв "закони не писані". Пишу, як умію. Кому не до вподоби, хай читав мої контракти - там нема ніяких помилок, там усе як слід
Їх літературна діяльність була ідейно співзвучна з діяльністю Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Степана Васильченка – письменників, що їх творчість живилася насамперед революційно-демократичними ідеями Тараса Шевченка. Творили письменники у надто важких умовах. Літературна творчість стала справжнім подвигом для передчасно зломленого безпросвітними злиднями талановитого сатирика Леся Мартовича. В селі Русові біля Снятина пров’ю власного серця писав свої новели Василь Стефаник. Іван Семанюк – Марко Черемшина половину свого творчого життя також провів по закутках Гуцульщини. Тільки сильні і самобутні таланти здібні були прорвати товсту кору косності, затхлості, що панувала в усіх сферах життя галицької провінції, і вийти на шлях творення демократичної літератури.
Внаслідок діяльності письменників – демократів українська проза кінця ХІХ – початку ХХ ст. піднеслась на новий, вищий, щабель. Захоплюючись цим, Іван Франко з гордістю говорив, що мати такі таланти не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література”.
Великий Каменяр відзначав, що в галицькій новелістиці тих часів плідно працювала “різнобарвна китиця індивідуальностей – Стефаник, Мартович, Черемшина...”. “... Яке широке поле, яка різнорідність, яка свіжість, що віє майже з кожної з цих фізіономій! – захоплено говорив Іван Франко. Література в її цілості чимраз більше починає ставити не подібною до школи, де все підігнано під одні правила, а чимраз більше подібна до життя, де ніщо не повторюється, де нема правил без виємків, нема простих ліній і геометричних фігур, де панує безконечна різнорідність явищ і течій”.
“Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, - говорив про них Іван Франко, - взялися малювати те життя, яке найліпше знали, - сільське життя”.
Творчість “покутської трійці” в своїй основі має багато спільного, але водночас кожен з письменників творча індивідуальність займає своє місце в літературі.
Немає коментарів:
Дописати коментар